Льодолазіння

Рельєфом для альпіністських сходжень може бути не лише скеля, а й лід. Цей елемент потрапив в альпінізм завдяки високогір'ям, що сягають зони вічних снігів та льоду. Тут альпіністи були змушені спочатку на льодовиках, а згодом і на стінах гірських вершин опановувати пересування по льоду за допомогою спеціальних технік, під час яких використовуються льодоруби та альпіністські кішки (кішки). Дехто знайшов у цьому захоплення, розвивав ці техніки лазіння по льоду і насамперед у зимовий період шукав льодові рельєфи навіть поза високогір'ями. Сьогодні основні події в цій дисципліні відбуваються за межами високогір'їв, а саме переважно на замерзлих водоспадах у гірських долинах протягом зими. З льодолазіння розвинулися інші дисципліни, а саме сучасне мікстове лазіння та драйтулінг. Цей розвиток є наслідком того, що складним льодопадом вважався такий, який мав ділянки з перериванням льоду, тобто з оголеною скелею. Прагнучи досягти максимального результату, альпіністи почали шукати такі маршрути, де було дедалі менше льоду, аж поки не виникла потреба прикладати льодоруби та кішки до скелі. Ця дисципліна іноді називається сучасним мікстовим лазінням. Зі зменшенням кількості льоду на маршруті дисципліна перетворюється на драйтулінг.

Льодолазіння, а згодом і драйтулінг, інтегрувалися також у спортивне лазіння. Для цих змагань конструюють штучні стінки з елементами льоду. Змагання проводяться у лазінні на трудність, швидкість, а також у льодовому боулдерингу.